24. Інтерв'ю Ірини Кіркіної для онлайн-медіа «Прочерк» - 2021

Підприємиця Ірина Кіркіна: «Якщо під час працевлаштування якась із сторін думає одне, а каже інше – справи не буде»

Рубрику, в якій ми розповідаємо про жінок, які уособлюють фемінітиви у своїй фаховій діяльності, продовжує зустріч із надзвичайно цікавою особистістю – підприємицею, психологинею, інтелектуалкою Іриною Кіркіною, яка розкриє деякі секрети бізнесової діяльності, розповість, що не так із кадровою політикою в нашій країні, що потрібно враховувати під час працевлаштування, а також покаже, чим жіноча творча енергія відрізняється від чоловічої.

– Сьогодні дуже багато професій, які не відображені у кваліфікаційному довіднику України, – каже Ірина Анатоліївна. – Вони з’являються на потребу часу. Коли я в 1997 році приїхала в Черкаси, то думала, що викладатиму у виші психологію, як у рідному казахстанському місті Караганді. Але через те, що ще не мала українського громадянства, мусила шукати роботу в інших сферах. Я побувала на близько двадцяти співбесідах і дуже швидко зрозуміла, що багато працедавців, даючи оголошення про прийом на роботу, не знали навіть, що запитати в пошукача. І в мене виникла ідея створити консалтингове агентство, яке допомагало б працедавцям брати на роботу потрібних фахівців. І от у 1999 році я створила консалтингове агентство «Персонал»...

«Наше завдання – допомогти бізнесу пройти через вузьке горлечко»

– Який фемінітив найбільше підходить для вашої професії? Як узагалі ставитеся до фемінітивів?

– Вони мене спочатку смішили. Здається, першими їх активно стали застосовувати журналісти каналу «СТБ». Як усім відомо, в них взагалі досить своєрідна мова. І я залюбки дивилася цей канал, щоб почути якісь нові яскраві слівця. Нині ж фемінітиви стали вже більш звичними, і молоде покоління їм уже не дивується. Дівчата, які зі мною працюють, кажуть, що ми – «консалтерки».

– Де вас навчили цій професії?

– Насправді, перша моя вища освіта – історична, друга – психологічна. Ці професії я отримала на батьківщині моїх батьків, у Карагандинському державному університеті, це в Казахстані. Там-таки навчалася і в аспірантурі. В 1997 році я приїхала в Черкаси, і в київській Міжрегіональній академії управління персоналом здобула фах ведучої соціально-психологічних тренінгів, у Київській школі економіки вивчала стратегічне управління маркетингом. Також я вивчала основи жіночого підприємництва у Ізраїлі на курсах під егідою ООН.

– У яких питаннях ви консультуєте бізнес?

– Ясна річ, що ми не навчаємо кондитерів виробляти тістечка, а чоботарів – шити чоботи. Але консультант навчає базових основ бізнесу – роботі з людьми, бізнес-процесами, управлінню ресурсами тощо. По консультації приходять дві групи клієнтів: це або ті, хто у своїй роботі зайшов у глухий кут, або ті, хто доволі успішний, але потрапив у конкурентне середовище і думає над тим, що потрібно зробити сьогодні, аби стати кращим завтра. 95 відсотків клієнтів нашої компанії належать до другої категорії. Наше завдання – допомогти бізнесові пройти через вузьке горлечко, а далі він працює сам. І звертається до нас уже на новому ступені свого розвитку. Тому з деякими бізнесами ми працюємо десятиліттями.

– Кому відмовляєте?

– Братися за все поспіль – це означає робити справу поверхнево. Тому важливо не тільки зрозуміти проблему клієнта, а й те, наскільки ми співвідносимося з цим клієнтом за рівнем експертності. І наскільки ми співвідносимося з ним за рівнем цінностей.

– Що означає «за рівнем цінностей»?

– Наведу один приклад. Колись, багато років тому, одна компанія звернулася до нас із проханням провести тренінг для їхніх продавців, котрі, на думку менеджменту компанії, працювали погано. Ми розпочали в компанії попередню діагностику перед тренінгом, і на нас чекала несподіванка: робота продавців була цілком задовільною. Далі, під час інтерв’ю з продавцями, ми з’ясували цікавий факт: виявляється, відділ постачання закупив велику партію олії, в якої термін зберігання вже закінчувався. І продавців змушували реалізовувати цю олію. А ті, через певні людські цінності, просто не могли продавати прострочений товар. Звісно, ми відмовилися працювати з тією компанією – як через репутаційні проблеми, так і через те, що внаслідок тренінгу продаж олії все одно не зріс би.

– Крім заробітку, що вас притягує у вашій професії, створює такий собі драйв?

– Ви повірите, якщо я скажу, що заробіток у нашій діяльності – не щось первинне? Насправді він – уже результат. Клієнт повинен розуміти, за що він платить, бачити ефект від нашої роботи. А цей ефект – це передусім зміни в самому клієнті. По великому рахунку, ми працюємо з його свідомістю.

– Як робота зі свідомістю підприємця допоможе йому набрати необхідний йому персонал?

– Як правило, проблема не в тому, що необхідних фахівців немає і не в тому, що наш клієнт не може їх самостійно знайти. Він не може знайти того чи того фахівця з погляду того фільтра, який закладений у нього в голові. Коли цей фільтр удається змінити, підприємець починає дивитися на пошукачів роботи іншими очима.

Я наведу один приклад. У однієї компанії в Дніпрі була проблема з добором кадрів. Як менеджери компанії потім зізналися, це було через те, що вони шукали «людей із блиском в очах», «спраглих до праці» й чекали, що народ до них буквально повалить. Після наших консультацій у цій компанії зрозуміли, що «блиск в очах» – це не ознака нашого часу, і наші сучасники не кидаються на будь-яку роботу. Для добору персоналу потрібна певна стратегія.

– Ми переглянули фейсбук-сторінку вашого агентства. Звертає на себе увагу, що на фотографіях тренінгів більшість ваших клієнтів – чоловіки. Чому так?

– (Сміється). Я теж про це думала. 80 відсотків наших клієнтів – чоловіки. Це не тому, що в бізнесі замало жінок. Моя гіпотеза така: чоловікам простіше ділитися своїми проблемами саме в нашому просторі – зі мною як із консалтеркою, з моїми колегами-жінками. Можливо, тут підключається така собі жіноча енергія, тобто вміння вислухати, не оцінювати, не суперничати, допомагати. Думаю, для консалтерів це дуже важливі риси. Додам також, що носіями жіночої енергії можуть бути не тільки жінки, а й чоловіки.

– А чому тоді у вас працюють самі жінки?

– В цьому немає сексизму, ми брали на роботу і чоловіків. Але в результаті так вийшло, що залишилися самі дівчата.

– А взагалі, як на вашу думку, в колективі потрібен гендерний паритет?

– Баланс повинен бути в усьому. Моє бачення таке: паритет повинен бути не з погляду статі, а з погляду чоловічої і жіночої енергії.

– А чоловіча енергія – це що?

– На мій погляд, це вміння «воювати»: будувати стратегію, розставляти сили, ухвалювати вольові рішення в критичний момент, не піддаватися емоціям. Коли в колективі, незалежно від статі його членів, є баланс чоловічої і жіночої енергії, цей колектив найбільш стабільний.

– Кого нині працедавці винаймають активніше – чоловіків чи жінок?

– Раніше охочіше брали на роботу чоловіків: вони не йдуть у декретну відпустку, виносливіші, мають кращі технічні навички. Зараз працедавці на ваше запитання відповідають так: «Для нас важливо, щоб це був енергійний, результативний працівник».

– Чи боретеся ви з гендерними стереотипами, традиціями?

– Навіщо? Вони відмирають самі. Що таке традиція? Мені подобається вислів австрійського композитора Густава Малера: «Традиція – це передача вогню, а не поклоніння попелу». Традиції змінюються. Я не прихильниця «унісексу», але світ до цього йде, хочемо ми цього чи ні.

– А вам самій важко конкурувати з чоловіками?

– Я взагалі не конкурую з чоловіками. У нашому бізнесі для всіх знайдеться робота. Конкурувати потрібно передусім з самим собою.

«Політика хаосу – це не політика»

– Як ви ставитеся до кадрової політики у наших державних структурах?

– Річ у тім, що в цих структурах кадрової політики немає як такої. Політика хаосу – це не політика.

– Що б ви порадили нашому президентові в цьому плані?

– Наскільки я розумію, він моїх порад не потребує... Я скажу таку річ, це загальний момент у будь-якій системній роботі. Керівник має спочатку виробити чітку стратегію, розуміння, чого потрібно досягти, потім подумати над тим, які люди йому потрібні для реалізації цієї стратегії (при цьому орієнтуватися потрібно не на сьогоднішній день, а «на виріст», із розрахунку на те, які люди будуть потрібні завтра), і нарешті взятися за добір фахівців. При цьому в кожного керівника завжди є спокуса взяти на роботу людей слухняних. Але як казав Стів Джобс, «мені немає ніякого сенсу наймати слухняних людей, котрі не зможуть виконати роботу, яка мені потрібна».

– Що найважливіше на етапі підбору персоналу?

– На це запитання в мене два варіанти відповідей. Перший – такий. За словами великого консультанта Девіда Майстера, акт найму (рекрутингу) – це акт віри, довіри між двома сторонами. Тому якщо при працевлаштуванні хтось із них каже одне, а думає – інше, то справи не буде. Тому ми як консультанти покликані максимально розвіяти той туман, який може виникнути в стосунках між працедавцем і пошукачем роботи.

Другий варіант – це мотивація. Помилка – думати, що все вирішує рівень зарплати. Для багатьох людей при виборі роботи важливіші інші речі: статус компанії, можливість виконувати улюблену роботу, можливість самореалізуватися, набути нового досвіду абощо. Тому так важливо створити нормальні умови для роботи працівника. Якщо людина працює у нелюдських умовах, то яку б зарплату вона не отримувала, буде незадоволеною і не вкладатиме в роботу душу. Такі умови праці в 2021 році мають просто дикунський вигляд.

– Зараз для бізнесу хороші чи погані часи?

– Ще років десять тому наш український бізнес працював в умовах недостатньо жорсткої конкуренції. Тепер умови змінилися. І той, хто до цього не готовий, відходить.

– А чому умови для бізнесу стали жорсткішими?

– Тому що бізнес розвивається, створюються нові підприємства. Крім того, зростає вплив більш зрілих бізнесів західного зразка. Нарешті, з урахуванням розвитку глобалізації, сьогодні українським підприємцям доводиться конкурувати із міжнародним бізнесом. Особливо жорстка конкуренція тут – щодо кадрів. Бо коли для нашого ринку праці відкрили двері в Євросоюз, для бізнесу прийшла біда, звідки не чекали. Пам’ятаєте рекламні слогани десятирічної давнини? Хвалилися, що в Україні – освічена і відносно дешева робоча сила. Тепер же, в результаті відтоку мозків і робочих рук, створювати будь-які продукти стає дедалі складніше. На збіднілому ринку праці для того, щоб залучати найкращих із кращих, доводиться конкурувати з погляду умов праці.

– Чи існує поняття «чоловічий бізнес», «жіночий бізнес»?

– Хороше запитання. Я зустрічала дуже успішних чоловіків у так званому жіночому бізнесі: приміром, пошиві нижньої білизни. Один такий бізнесмен постачає білизну у Францію. І я зустрічала жінок, які керували бізнесом з виробництва техніки для атомних електростанцій. Тому сьогодні питання не в тому, що є чоловічі і жіночі бізнеси, а в тому, чи є той чи той бізнес твоєю пристрастю.

«На Сході є таке поняття: жінка – нитка, а чоловік – голка»

– Ви володієте методами ефективної комунікації. А чи застосовуєте їх у сімейному житті, вихованні дітей?

– Ми всі грішні щодо цього. Але людина впродовж життя дорослішає ментально. Будучи психологом-початківцем і педагогом-початківцем, я свого часу застосовувала певні хитрощі, маніпулятивні методики щодо своїх дітей. Зараз щодо внуків – ні. Я свідомо відходжу від маніпуляцій.

– Вам подобається давати поради поза роботою?

– Я себе довго привчала, щоб не лізти з порадами, поки про них не попросять.

– Ви цікавитеся історією своєї родини?

– Так. За національністю я – кореянка. В Україні багато говорять про геноцид українського і кримськотатарського народів. На жаль, сталінський режим піддавав репресіям представників багатьох національностей. Так, корейців було депортовано з Далекого Сходу в Казахстан. Мої бабусі розповідали, як в один момент їх сім’ї посадили у «теплушки» і за півроку серед зими висадили в голому казахстанському степу... За багатомісячну подорож від голоду і холоду померло до двох третин ні в чому не винних людей. А після прибуття на місце мої дідусі і бабусі мали швидко зробити собі в промерзлій землі землянки, щоб не померти від зимового холоду.

– Ви народилися, виросли, навчалися в Казахстані. Як життя привело вас у Черкаси?

– У нас, східних людей, є таке поняття: дружина – це нитка, а чоловік – голка. Куди голка – туди за нею й нитка. Ми з чоловіком училися в Караганді, а потім разом приїхали сюди до його батьків.

– І яке враження склалося від Черкас?

– Культурні відмінності, звісно, дуже великі. В Черкасах живуть переважно етнічні українці, тоді як у Караганді було багато представників різних народів. На Черкащині орієнтуються передусім на аграрну сферу, тоді як Караганда – це переважно важка індустрія.

– Важко було адаптуватися?

– Не важче, ніж багатьом іншим людям. Як каже український психолог Павло Лушин, після розвалу СРСР багато людей, нікуди не переїжджаючи, раптом опинилися в «іншій країні». Мабуть, ця «ментальна міграція» більш хвороблива, ніж те, що відбулося в мене: я усвідомлювала, що їду в іншу країну з іншими звичками і традиціями.

– Ваші діти пішли в життя вашим шляхом?

– Ні. Але я сподіваюся, що мої син і дочка знайшли себе в тому, що їм ближче.

– Запитання від жінки, в якої ми брали інтерв’ю перед вами: ви готові присвятити своє життя політичній діяльності?

– Ні, не готова. Справді, до мене багато разів зверталися з пропозицією взяти участь у різних політичних силах, кампаніях. Я завжди відмовлялася.

– А яке запитання ви задали б жінці, в якої ми будемо брати інтерв’ю після вас?

– Що ви робите для того, щоб бути щасливою?