17. Інтерв'ю Ірини Кіркіної для газети "Вечірні Черкаси".

Що робити тисячам нових безробітних Черкащини?

Півтора року провів у пошуках роботи скорочений із корпорації «Богдан» черкащанин Сергій. Він серед перших прийшов на підприємство і знайшов тут і гідну зарплату – понад три тисячі гривень, і офіційне працевлаштування, і соціальний пакет. Та перша ж хвиля скорочення знову викинула його на вулицю.

Сніжана Лисенко

Завод “Богдан” був для нього подарунком долі. Перевчився прямо на підприємстві, разом із тисячами таких, як і він, узяв кредит, почав ремонт у квартирі, з'їздив із сі-м'єю на відпочинок. У минулому лишилося закриття «Хімволокна», де до цього кілька років працював, і 9 місяців пошуків роботи. Здавалося, той кошмар ніколи не повториться... І от – знову випадкові шабашки, безнадія та думки про заробітки за межами міста або й за кордоном. Нині Сергій таки знайшов більш-менш стабільний заробіток, однак про офіційне оформлення на роботу може лише мріяти. «Зараз треба думати про гроші, а не про пенсію», – каже чоловік.
Ненька Україна постійно готує своїм громадянам подібні випробування. Головний редактор канівської газети «Віка» Валерій Рева пригадує, як виживав у 90-ті. Він прийшов на канівський завод «Магніт» майстром у 1983 році. А в 94-му, будучи начальником відділу вхідного контролю, звільнився і став видавати першу на Канівщині приватну газету. Коли через два роки його вчорашні колеги опинилися без роботи, він уже був успішним видавцем.
На Черкащині безліч тих, хто міг би розповісти подібні історії. Змінюються часи, влада, та не особливо змінюються українські реалії. Відносним спокоєм і стабільністю можуть похвалитися хіба що ті українці, які добре влаштувалися за кордоном...

Завод «Богдан»: втрачені надії
Свого часу завод із виробництва легкових автомобілів корпорації «Богдан» був справжньою надією області. На відкриття його у червні 2008 року приїздив Президент. На підприємство пішли працювати 3700 черкащан. Корпорація витрачалась на їхнє навчання, планували відкрити навчальний центр. Нині на «Богдані» працює усього 1385 осіб... Завод простоював у вересні, стоїть у грудні, і невідомо, що буде далі.
– Ситуація стосується усього вітчизняного автопрому, що є наслідком відміни податкових пільг у 2005 році, вступу України до СОТ, зниження купівельної спроможності населення та прийняття Закону про утилізацію у Російській Федерації. Поліпшення ситуації можливе, якщо урядом буде вжито заходів, які ми пропонуємо, – каже директор ДП «АСЗ № 2» АО "АК «Богдан Моторс» Владислав Сопіт.
Працюючих стає все менше
І представники державних органів праці та соцзахисту, і фахівці кадрових агентств одностайні – ситуація на ринку праці на Черкащині невтішна. Після того, як криза «упоралася» з малим бізнесом, банками, офісами, настала черга промисловості.
Цього року до обласного центру зайнятості зверталися колишні працівники державних установ, переробної промисловості, сільського господарства.
Підприємства області щороку зменшують кількість штатних працівників. Нині їх уже на 41 тисячу менше, ніж було у 2007 році, інформує Головне управління статистики в області.

Далі буде гірше?
– Далі буде гірше, – говорить екс-заступник керівника управління праці та соціальної політики обл-держадміністрації Микола Ткаченко. – Проблеми має не лише корпорація «Богдан». На НВК «Фотоприлад» – заборгованість із зарплати. У Золотоноші будівництво заводу з виготовленя біоетанолу спинилося, бо не вистачає коштів. Сподівалися, що в Черкаському районі запрацює завод компанії «Бондюель», але інвестор вімовився від проекту. Ватутінський м'ясокомбінат більше року працює лише як забійний цех. У селі Носачевому на Смілянщині іноземні та українські підприємці вклали великі гроші у проект розробки родовища апатит-ільменітових руд, але на тому й скінчилося.
Шполянська швейна фабрика, викуплена іноземними інвесторами, зупинилася. Ледве животіють інші швейні фабрики – Золотоніська, Уманська.
«Євро-2012» в минулому, і зараз будівельна галузь переживає не кращі часи, зупинилися і черкаські заводи, що виготовляли цеглу та будматеріали. А в області за ці роки будувалися лише заправки, аптеки, магазини і Центри зайнятості.

Черкаських роботодавців не задовольняють працівники.
А черкащан – робота
На Черкащині важко знайти роботу. І – працівників.
«Працівники соцзахисту не раз просили мене знайти роботу для їхніх рідних», – зізнається Микола Ткаченко.
Вакансії є, інформують у центрі зайнятості. Проте лише 7% потенційних роботодавців обіцяють платити зарплату вищу за середню по області, третина воліє обмежитися мінімальною.
Роботодавців не задовольняє професійний рівень безробітних. А ті в свою чергу не бажають працювати за зарплату, яка дозволяє хіба що не померти з голоду...
Наші виші випускають безробітних
Роботодавці мають ще один клопіт – замість тих спеціальностей, які їм потрібні, ринок праці пропонує їм інші. І наші вищі навчальні заклади, за кількістю яких з Україною мало хто можеконкурувати, щороку випускають усе нових безробітних. Цим юнакам та дівчатам не те що працювати – практику пройти ніде, каже директор Консалтингового агентства «Персонал» Ірина Кіркіна. Цього року 999 випускників вишів одразу опинилися у центрі зайнятості.

Профорієнтація: час збирати торби
Ірина Кіркіна вважає, що Україна повинна знайти свою глобальну спеціалізацію. За її словами, весь світ іде цим шляхом. Приміром, Німеччина позбувається великої промисловості на своїй території, продаючи інженерні рішення. В України поки що зі спеціалізацією не склалося. Вона не є промисловою країною, та й аграрною її назвати складно. Половина всіх безробітних у центрах зайнятості – жителі сіл.
«Сучасне сільгоспвиробництво великої кількості людей не потребує, а найбільш трудомістка його галузь – тваринництво – взагалі практично ліквідувалася», – каже Микола Ткаченко.
Поки що єдина очевидна наша спеціалізація – трудова еміграція, яка вже понад століття є «фірмовим стилем» України. На заробітки їхали і в кінці ХІХ століття, і після Першої, і в кінці Другої світових воєн, і в часи Радянського Союзу до Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану, і в 90-ті роки минулого століття. Якраз тоді редактор газети «Віка» Валерій Рева вчасно переорієнтувався, та це не врятує його через кілька років, коли газетна справа стане пережитком минулого. Він, звичайно, досяг пенсійного віку й особливо не переймається. А от що робити тим, хто залишиться «за бортом», – питання...